У західній частині України на території Рівненської області у мальовничому куточку на півдні Гощанського району, на правому березі річки Горинь простяглося невеличке село Жаврів, зі своїми давніми загадками та таємницями. Село має свою сільську раду якій підпорядковується прилегле село Глибочок, яке межує з Хмельницькою областю.
Село Жаврів побачило та пережило не одне покоління, яке вклало свою часточку в його історію. Саме по цих куточках ми сьогодні проведемо невеличку , але досить цікаву екскурсію, поринемо в обійми минулого.
Маршрут нашої історії буде складатися із восьми зупинок, які є не лише історичними, але і значними для жителів села.  1. Історія досліджень населеного пункту «Перша згадка про село , та цікава легенда про назву села.»
При дослідженні грамот на земельні наділи України ХVІ століття виявлено першу згадку про село, датовану 1545 роком. Зрозумілого, що на ту пору село вже існувало, і можливо, не одне століття. Для такого твердження є вагомі підстави. Одна з них – на відстані якихось двох кілометрів у східно-південному напрямку зберігаються залишки прадавнього українського городища. Ймовірно, що Жаврів на ту пору міг бути сторожовою залогою , місцем обиталища майстрового люду чи городників, котрі постачали зброю, військове спорядження, сільгосппродукцію мешканцям фортеці і так далі.
Побутує і така версія, що при нападі ворогів на городище ще у результаті чого воно було понищене, його мешканці потім не захотіли розгрібати попелищ для нових будинків, розбрелися по довкільних поселеннях. Тоді Жаврів з невеличкого хутора чи урочища перетворилося на село. Щодо тлумачення назви села,то між тамтешніх людей побутують легенди, де в основі однієї оповіді є співуча голосиста пташка Жайвір. Саме він зачарував своїм дзвінким різноголоссям молоду іноземну пані Ванду,котру знайомив з полем багатий володар тих угідь. Від вигуку: « О, жавор, жавор!» наче й пішла назва.
Інший переказ стверджує , що « хрещеним батьком» для назви села став француз. Він сюди прибув на запрошення панів, щоб збудувати тартак для розпилювання лісу. Серед дерев найпоширенішими були явори. Вони дуже подобалися чужинцеві, який за півроку заледве вивчив кілька українських слів. То ж коли розпилювали явори на дошки, француз захоплено вигукував; «жавір, жавір!». Невдовзі тартак той згорів. Робітники котрі працювали на ньому, вирішили неподалік звести свої житла. І місцину, де працювали люди й іноземець, назвали Жавровом…..
Хто його знає наскільки ці та інші легенди правдоподібні. Головне, що село з милозвучною назвою започатковано дуже давно. Воно у повній мірі потерпіло і від нападників кочівних племен татаро-монгольської орди. Його мешканцям довелося випити гірку чашу горя і від польсько-литовських поневолювачів,поміщицьких посіпак. Саме окупанти і знищили довколишні ліси, розпродуючи деревину кругляками і розпилюваною. І справді, за переказами, що долинули з давнини, у цій місцевості пани мали не один тартак. Через те й сліду не залишилось від могутніх яворів.
За царської Російської імперії с. Жаврів входило до складу Анопільської волості( тепер селище у Хмельницькій області). Тоді ж у 1876 році тут збудовано за кошти прихожан церкву Святого Апостола Якова, брата Ісуса Христа. Проте в селі зберігалася книга сповідників з 1796 року. Це наводить на думку, що перша церква у Жаврові діяла значно раніше. На жаль, про неї немає документальних відомостей.
Ось саме такі відомості було знайдено про село, проте якою є саме дата першої згадки села, проте які цікаві легенди існують про назву с. Жаврів. А зараз ми продовжимо нашу екскурсію наступними зупинками.
4
2.Характеристика пам’яток історії та культури.
« Пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-1933р.р.та воїнам Великої Вітчизняної війни»
При в’їзді в село Жаврів починається вулиця І.Я.Франка на якій знаходиться наша друга зупинка « Пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 р.р. та воїнам Великої Вітчизняної війни.» Він нагадує нам які страшні події пережили люди в ті роки.
У 1932-1933 р.р., коли земля, яка найбільше родила хліба, стогнала від сліз своїх голодних трудівників. Страшна Сталінська лють забрала майже 10 млн. українців.
Не минуло наших односельчан жахіття війни. Із села було 30 вихідців та нажаль не всім судилося повернутися до рідної домівки.
Взнак пам’яті та шани в 50-х роках був поставлений пам’ятний знак, який у 90-х роках був оновлений. Тут проходять лінійки пам’яті, а школярі не раз сюди приносять квіти.
5
«Церква святого Апостола Якова.»
Окрасою нашого села, центром його духовного розвитку є Свято-Яківська православна церква. Саме вона і є нашою третьою зупинкою, яка заходиться також на вулиці І.Я.Франка. Її було збудовано в 1876 році за кошти населення. З церковних архівів відомо, що дерево дуба на будівництво церкви виділив місцевий поміщик Каленіков із свого лісу. Проте в селі зберігалася реєстраційна книга сповідників ще з 1796 року.
Отже, церква діяла значно раніше, хоча нажаль і не збереглося більше ніяких документальних відомостей.
6
« Пам’ ятник Закревського.»
Тепер наш шлях буде пролягати по одній з найдовших вулиць нашого села, яка тягнеться з села Жаврів і через все село Глибочок (село , що є прилеглим до Жаврова). Саме на окраїні села Глибочок і відбувається наша наступна зупинка « Пам’ ятник Закревського». Пам’ ятник споруджено 3 травня 1820 року. Цей історичний пам’ятник увічнює пам’ять про його власника Ігнатія Закревського. Тут же на плиті викарбувана морально-філософська настанова поміщика. В перекладі з польської мови вона звучить так: « Смерть є початком безсмертя. Якими б важкими чи легкими стежками ти не ходив , жив у славі чи в біді, будь завжди розумним, бо все ж справедливість є на землі ». Підпис Ігнатій Закревський засвідчує , що саме він є автором давньої сенсації.
Стоїть камінна фігура при виїзді з села , поруч поля « Закревщина» , яке назване так на честь усе того ж польського шляхтича. Старожили кажуть, що ще у 1920-х роках тут на свята збиралося не менше людей аніж на Паску. Зараз це місце у пошані.
7
« Храм науки»
Далі ми рухаємося центральною вулицею села Жаврів, яка має назву вулиця Шкільна, і яка є однією з найдавніших вулиць нашого села. Своє найменування вона носить не дарма, адже саме на ній розміщена перша початкова школа в с. Жаврів- це наша наступна зупинка.
В цій школі працював один вчитель. Навчання велося українською мовою, але були введені і години російської мови. Діти навчалися у класах- комплектах і сиділи не за партами , а за столами.
Коли в 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна навчання в школі і не припинялося. Закрилася вона у 1943 році , коли німці вступили в село, і була закритою аж до осені 1946 року. 1 вересня 1946 року школа знову почала працювати, і першою вчителькою сюди прийшла Шкробот Віра Григорівна, яку у 1947 році перевели до іншої школи, в сусідньому селі. А в село прислали завідуючу місцевої початкової школи Левандовську Валентину Прокопівну та вчительку Семенюк Віра Іванівну.
До 1950 року школа була початковою. В цьому ж році вона стала семирічною, а пізніше ( 1955р.) восьмирічною. В 60-х роках в школі існує вечірня школа. Пізніше існував консультпункт Гощанської заочної школи, в якій підвищували свій освітній рівень працююча молодь.
8
«Борщівка»
Наступна наша зупинка відбудеться неподалік села Глибочок в урочищі – Борщівка.
…Історія не має забуття. 60 років тому, у березні на Масляну, тодішнє село Борщівка, в якому мешкали 50 польських та п’ять українських сімей, було знищене дотла. Приводом для цього стало те, що в селі квартирувався штаб партизанського загону ім. Михайлова, який знищив Анопільський спиртовий завод (територія сусіднього району Хмельницької області). Підприємство виготовляло продукцію для гітлерівської авіації. Карателі прибули в Борщівку на автомобілях та підводах на світанку. Перевжну частину мешканців розстріляли в домівках сплячими, когось- на подвір’ях, а село повністю спалили. Залишилися в живих деякі з польських родин, що на той час перебували в інших селах.
Серед тих, хто вижив, і батько дружини президента Польщі Іоланти Кваснєвської, Юліан Конти. Пам’ять про трагедію рідної Борщівки він проніс крізь усе своє життя. До 35-річчя трагедії в 1978 році на місці поховання було встановлено пам’ятник. Приблизно у цей же час Юліан Конти отримав дозвіл від уряду і разом з донькою, яка тоді ще не була пані Кваснєвською, відвідав цю місцину. І певно, саме з того часу він виношував ідею створення м цьому місці пам ’ятника.
Як продовження мирного співіснування двох народів , 6 листопада 2003 року урочище Борщівка відвідала офіційна польська делегація. Це була хвилююча зустріч друзів і знайомих, були спогади , сльози, біль в серці. Ніхто і ніколи не забуде тієї страшної трагедії і завжди будемо пам’ятати уроки страшної війни.
10
11
« Урочище Вали»
На південному заході , місцевістю з мальовничою природою, через луг та біля лісу, де є перешкоди- меліоративний канал, потрапляємо на зупинку « Урочище Вали»- визначну пам’ятку села.
Ще до нападу монголо- татар на Русь, як передавали з покоління старожили, з південно-східної сторони теперішнього села Глибочок, було розташоване слов’янське поселення Городище , а нині Вали. Дослідникі- краєзнавці мають різні думки щодо зведення. Дехто вважав, що залишки сягають кінця першого тисячоліття нової ери. А от місцевий краєзнавець Євген Жигальський вважав, що це були перші століття нової ери. Знайдені тут у різний час оброблені кам’яні знаряддя свідчать, що доісторичні люди на цих землях мали постійне місце проживання.
Внутрішній круговий насип займав незначну ділянку, і мав висоту близько 6-ти метрів, а от зовнішній більший – 8 метрів. Це була справжня оборонна фортеця для поселення, яке напевно не раз витримувало навали ворогів. Кажуть, що в ті часи там були непрохідні дубові ліси.
Багато дослідників писали про « Урочище Вали», існує така версія, що в цих Валах знаходився « Хоняківський скарб»- один з найбільших скарбів Волині. Говорять, що цей скарб належав польському королю Станіславу Лещинському. За переказами , у 1709 році були викрадені деякі речі короля його камердинером, котрий нібито закопав їх і утік. Неподалік від цього села, а ще ближче до неіснуючого тепер висілка Хоняківські Поруби, між Нараєвкою( Хмельницька обл.) і Глибочком ( Рівненська обл.), знаходится так зване Замчище або Жаврівські вали, про які дослідник Волині Лука Рафальський у своєму нарисі « Путешествие по Острожкому уезду в 1864/5 году» писав: « Кажуть, що в лісі поблизу Нараєвки є якісь могили чи кургани, про які в народі ходять різні судження. Так говорять, що якийсь хлопчик кинув шапку в льох, який знаходиться поблизу цих могил, і вийняв її наповненою червінцями. Інший кинув шапку і залишився зі скрученою шиєю і . ін. Уже самі міфічні повір’я вказують , що ці місця займають у народній фантазії важливе місце. Не заважало б дізнатися, що сховано в цих насипах; може , це привело б до важливих відкритів.»
Про це ж городище повідомлялося й у « Трудах одинадцятого археологического сьезда в Киеве 1889 года » : « По дорозі із Глибочка до Нараєвки, у лісі, що називається Кураш, знаходиться кругле городище, що називається Замчище, площею 6 десятин; воно оточене подвійним валом; висота внутрішнього 3 сажні, зовнішнього 4. 1868 року Оссовський проводив у городищі розкопки, знайшов колодязь з дерев’яним зрубом у 3 сажні глибиною та виявив у ньому: залізного серпа і сокиру, черепки глиняного посуду та дерев’яні ложку й сопілку».
Археолог з Рівного Богдан Прищепа у своїй праці « Погоринські і Болохівські міста в давньоруський час» називає городище Глубочокським і характеризує його так: «…городище збудоване на рівній ділянці, округлене в плані ( діаметр-180 м), оточене двома концентричними валами. Внутрішній вал обмежує площадку діаметром 30 м.»
Богдан Прищепа вважає, що це городище є культурним шаром Х ст. може бути віднесене до категорії городищ- общинних центрів волинян, пам’ятки яких концентрується в межах Волинської височини від Горині до Західного Бугу.
На жаль, жодне джерело не вказує на точне місце знахідки Хоняківського скарбу. Найвірогіднішим таким місцем могло бути описане городище. Ось яка цікава історія наших Жаврівських валів.
13
« Польське кладовище.»
Кінцевою зупинкою нашої екскурсії в далеке минуле села є «Польське кладовище». Маршрут до нього пролягає через листяний та хвойний ліс.
Дивлячись на ці , в же майже зарослі могили, мимоволі повертаємся у далеке минуле, коли села Жаврів, Глибочок та спалена Борщівка входили до складу Польщі. Старожили переказують, що з приходом поляків утворилося нове село Бортівка, звичайно переважно з польським населенням. Вже на початку 20-х років минулого століття з’являються перші поховання. Ще не так давно можна було на могильних плитах прочитати прізвище ім’я , дати народження похованих. Також були збережені залишки сімейного склепу панів Островських. Старожили розказують, що під час Великої Вітчизняної війни, під час німецьких облав, в склепі переховувалися діти, які випасали худобу на узліссі. Кладовище було обкопане глибоким ровом і обсипане високим земляним валом.
Після трагедії в селі Борщівка на весні 1943 року, мешканці села, які залишилися живими роз’їхалися в різних напрямках. Село Борщівка перестало існувати. Разом з тим припинився догляд за могилами. Час зробив свою справу- кладовище заросло лісом. Але кожен житель наших сіл знає і називає урочище- «Польське кладовище»
14
15
Висновки
От і закінчилася наша екскурсія по історичним та визначним місцям сіл Жаврів та Глибочок. Хоча в них кожен куточок має свою історію.
Проходять дні , роки , століття , які все далі і далі віддаляють нас від днів минувшини. Відкриваючі двері в ті далекі часи, ми не лише , подорожуючи сторінками, вивчаємо їх історію, але й відчуваємо ту біль та хвилювання. Іноді, глянувши на стареньких бабцю чи дідуся, ми не задумуємось над тим , що довелося їм пережити за свої роки.
Вся краєзнавча робота є невід’ємною частиною виховного процесу. Все це сприяє формуванню національної свідомості, почуття любові та поваги до рідної землі та її народу, який незважаючи на життєві перепони ішов з гідністю вперед, поваги до духовних і культурних цінностей усіх націй і народів, які жили та живуть в нашій країні, бережливого та гуманного ставлення до того , що нам залишили попередні наші покоління.
16
Список використаних джерел і літератури:
1. Анатолій Мельничук « Села Гощанщини, у дослідженні Миколи Теодоровича ’’ Історико- статистичний опис церков та парафій Волинської єпархії’’» (1888 р.)
2. Газета « Українська мова та література». Число 3-4 (451-452), 2006 р.
3. Історія розвитку освіти в Гощанському районі. Нариси. 2009 р.
4. Книга пам’яті і слави Волині. Том 4. Гощанський р-н. Рівне «ГШДМ»- 2002 р.
5. С. Кравчук, О. Кравчук « Перехрестя вождя Божа». Рівне . 2005 р.
6. В. Кульчицький « 1933. Трагедія голоду» Київ-1989 р.
7. Лановець « Борщівка: попіл, біль і пам’ять». Газета « Рідний край», 15.11.2003 р.
8. О.Т.Мануйлик « Топкими болотами Волині і Полісся», -2004 р.
9. Перекази старожилів та жителів сіл Жаврів та Глибочок.
10. Орест Субтельний « Україна: історія». Київ « Либідь». – 1991 р.
17
|