Офіційний сайт Жаврівської ЗОШ І-ІІ ст.

Поправка до попереднього коментаря: поляки щось наплутали, тому що є древнє городище біля села Кураш (прибл. 15км від Дубровиці), воно чотирикутне і т.д. Оссовський Г. свого часу працював там як геолог, тому варто уточнити, де він проводив розкопки: на городищі біля села Кураж, чи на наших ВАЛАХ, що на Борщівці? "Slownik geograficzny" Том ІУ стор.891 розповідає про Кураш, як про село, що знаходиться одночасно і на Поліссі (Степань) і поблизу Глибочка-Жаврова. Цілком можливо, я щось не так зрозуміла, адже польською володію не досконало.

4km. na wschód z Chrenowa, Żawrów, gdzie w lesie Kurasza zachowało się horodyszcze, złożone z podwójnych wałów czworobocznych. Na pierwszym z nich rosną olbrzymie dęby. Jeden z nich ścięty w r. 1852 miał 982 słoje.|"Strony o Wołyniu"|

Тобто: 4 км. на схід від Хренова, Жаврів, де в лісі Кураш збереглось Городище, що складається з подвійних валів. На першому з них ростуть величезні дуби. Одного з них зрізали в 1852р., він мав 982 кільці. ("Сторінки про Волинь", Польща)

Вітаю своїх земляків!
Дещо відновила в своїй пам"яті щодо церкви в моєму селі.
... Отож в різдвяні свята 1958-го церква діяла, був старенький священник, жив в "поповій хаті", жив з незаміжньою дочкою. Після Водохреща в морозну ніч "атеїсти- активісти" вигнали їх з хати в сарай. Священник помер, його дочка лишилась жива. Звісно, в Жаврові не лишилась. Пізніше прибув інший священник, винаймали йому помешкання, по-моєму страждав від алкоголізму, і в 1959-му громада від нього відмовилась. Через якийсь час церкву закрили надовго: зняли дзвони, хрести, музей села створювали, атеїзм впроваджували...

А в "поповій хаті" того ж таки 1958-го облаштували класи Жаврівської школи. В тій хаті я навчалася в 5-му класі. Добре пам"ятаю, як весною 1964-го до річниці Перемоги були привезені ялинкові лапи (віття), старші учні виготовляли з них вінки; прибирали могили жертв війни. Того року (чи не вперше?) згадали про братську могилу на Борщівці, прибрали її, встановили дерев"яну червону тумбу з зіркою.
Я про все це пишу з надією на те, що це, можливо, допоможе багатьом воскресити в пам"яті минуле, оцінити його, навчити молодь не повторювати помилок, знати і цінувати свою історію.

Будь ласка, вибачте: уточнюю координати Роговки, стара карта за 1890 рік http://download.maps.vlasenko.net/topo1910/44-51.jpg

На жаль, ваш сайт дуже недосконалий. Коментарі можна додати тільки через гостьову книгу. Мовчу про спливаючі вікна, віруси, проблеми з коригуванням набраного тексту.
Та байдуже…
Щодо міфів минулого. Батько розповідав, що на Борщівці є підземний хід, на «мур» -- тобто стародавню цегляну кладку – не раз натикались при проведенні земляних робіт і на досить великих відстанях. Говорили про сполучення древньої фортеці з Острогом. А от в Дулібах вхід до древнього підземелля існує; до війни селяни користувались ним, як льохом (просувались стільки, доки горіла свічка), а під час війни вхід був підірваний і засипаний. Сьогодні навряд чи хтось про це згадує.

Щодо жертв Борщівки, то ситуація більш -менш задовільна. Але є ще урочище Роговка, розташоване між Жавровом, Дулібами і Майковом (можливо, жаврівські землі не межують). Та все ж... Під час війни там відбувались масові розстріли невинниих людей, євреїв, заручників, полонених, тощо... Про це офіційно ніхто ніколи не згадував і не згадує. Хто зна, якби ми були уважні до минулого, то не було б війни на нашій землі сьогодні.
І ще одне. У викладеній Вами історії села ні слова про колгосп. Чому? Якщо не першим, то другим головою колгоспу Жаврова був Цимбалюк, трохи пам"ятаю його.

Прошу читати текст знизу до верху. Інакше не вдалося переслати занадто довгий коментар. Дякую!

На закінчення хочу звернути увагу на такий об"єкт, як "Островок" . Отой, що серед водойми, навпроти старої школи. (можливо, він затоплений?) Колись, року десь 1962-63-го, приїжджав лектор, виступав в клубі (біля церкви), розповідав, що там був старовинний замок і ще щось про відношення князів Острозьких до нашого села.
... Отака історія нашого краю. Напишу ще, як щось згадаю, чи дізнаюсь.
Ольга Стащук (Якимчук) м.Коростень, Житомирщина

До речі, ВАЛИ ... Це окрема, невідома нам тема. На жаль...
Мій батько, Якимчук Семен, добре знав Борщівку, бо з 14 років навчався столярній справі і жив в сім"ї Красіцьких. Розповідав, що в лісі збереглись залишки ТРЕТЬОГО валу. Тобто на полях його розрівняли, а в лісі зберігся. Розповідав, що часто зустрічались артефакти, особливо про копанні криниць, льохів. Навіть дома зберігав 2-3 кам"яні наконечники стріл, ножі... Бабуня часто розповідала, що там колись, в сиву давнину, було місто; що це місто вороги взяли в облогу і, щоб не здатись, місто пішло під землю. У велике свято, якщо туди прийти і прикласти до землі вухо, чути, як дзвонять в церквах під землею. Ми, діти, вірили, а батько пояснював, що звук передається поверхнею землі, з Гощі, наприклад. Але в наш час в церквах дзвони не дзвонили і ми цю легенду не перевіряли.

В лютому 1943-го по наших хуторах якийсь час перебували радянські партизани. Зокрема в будинку моїх родичів зберігалась велика кількість продуктів (масло, консерви), була встановлена рація. Розмовляли російською і українською, "але трохи не так, як ми" (бабуся). Думаю, це були люди із партизанського з"єднання Ковпака, які з 02.02.1943 розпочали рейд на Житомирщину і Ровенщину. Знайшла підтвердження цьому в спогадах внучки Сікорських, які тоді жили між лісом Мокрець і кордоном з СРСР, на межі з майківською територією. Борщівка була знищена через кілька днів після того, як партизани з"їхали. Слід додати, що місцевих партизанів, як радянських, так і бандерівців, місцеві жителі знали в обличчя; ті часто навідувались за продуктами, помитися, перемінити білизну і т.д.

4. Борщівка. Трагедія, про яку повинен знати кожен. Про неї, як і про інших жертв війни, влада згадала весною 1964-го. Школярі -старшокласники прибирали могили, виготовили вінки, тоді на братській могилі встановили червону тумбу з зіркою (чи доречно? - але такий був час). Добре, що тепер на цій могилі є достойний пам"ятник.
Не можу погодитись з тверженням про те, що причиною знищення села Борщівка (а це було невелике село, а не хутір) було спалення спиртзаводу в Ганнополі восени 1942-го. Абсолютно нелогічна версія.

3.Церква, ровесниця моєї бабусі, перестала діяти взимку 1960-го (?). Події були трагічні, про це знають старші жителі села. Була відновлена в кінці 80-х; на жаль, я не пам"ятаю точної дати. Сподіваюсь, про це буде відомо в наступному матеріалі. Можна відмітити позитивну роль священників в житті громади, згадати їх.

2.Школа. Не знаю, де була школа до 1939р. З приходом "совєтів" восени 1939-го до фундаменту було розібрано польську заставу (strażnicu) і з того матеріалу побудовану школу, в якій навчалося не одне покоління жаврівців. Школа була семирічка до 1960-го, директор, пам"ятаю, Ручко, чоловік. В Глибочку була початкова школа. Я пішла до першого класу семирічної школи 1959-го року; з наступного року школа стала восьмирічною. Того року початкові класи відкрили в приміщенні колгоспної контори, на території, де і знаходиться нині діюча школа. Левандовська Валентина Прокопівна була першою моєю вчителькою. Добру пам"ять по собі лишила, як і її чоловік, Кривенко Яків Якович, який навчав мене в 3-4 класах. Вважаю, що варто вказати імена вчителів, які все своє життя присвятили навчанню і вихованню дітей нашого села.

Доброго дня, шановні земляки!
З великим задоволенням і цікавістю прочитала Ваш нарис про історію рідного села. Започатковано дуже хорошу справу!
Хочу внести свої зауваження, які, можливо, згодом стануть поправками.
1.Голодомор. Пам"ять про нього потрібна, але варто зазначити, що ніякого голоду в 30-ті роки на Західній Україні не було. Моя бабуся і інші старші люди в роки мого дитинства розповідали, як, ховаючись в кущах, намагалися перекидати через межу кордону "на той бік" сухарі, щоб хоч трохи допомогти голодним.